Валерій Швець

http://onischuk-cup....>http://onischuk-cup.... -- XI змагання зі спортивного орієнтування, присвячені пам'яті Героя Радянського Союзу Олега Оніщука

http://usva.org.ua/m...=com_content&task=view&id=1130&Itemid=1 ? Українська Спілка ветеранів Афганістану

http://www.oblrada.k...>http://www.oblrada.k... -- Ізяславський район

http://ru.wikipedia....>http://ru.wikipedia....  ? Список Героев Советского Союза (Афганская война)

http://uk.wikipedia....>http://uk.wikipedia.... ? Ізяславський район  Вікі

http://www.warheroes...=2546 ? Онищук Олег Петрович на сайті «Герої страни»

http://www.ukrainian...>http://www.ukrainian... ? Олег Онищук http://www.ukrainian...>Персоналії / Проект «Українці в світ

http://uk.wikipedia....>http://uk.wikipedia.... ? нагороди України

Валерій Швець

Видатні  постаті  Плужного

Бортник Роман Йосипович, Герой Радянського Союзу. Народився в Плужному, 1908 року. В армії з 1931 року. Закінчив Горьківське військово-політичне училище. Полковник, командир стрілецького полку 274 стрілецької дивізії. Під час Другої світової війни брав участь у боях на Захід­ному та Біло­руському фронтах.

Указом Прези­дії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року пол­ковнику Бортнику Р. Й. за прорив оборо­ни ворога, йо­го пересліду­вання та вихід до річки Одер, присвоєно звання Героя Радянського Союзу.  Загинув 17 квітня 1945 року в Польщі. Похований в Познані на меморіальному цвинтарі «Цитадель». Польща ^{1, 2, 3}.

Тимощук Дмитро Іванович, Герой Радянського Союзу. Народився 3 листопада 1919 року в Плужному. Закінчив серед­ню школу. В армії з 1939 року. Старшина, командир відділення зв'язку. Під час Другої світової війни брав участь у бойових діях на Другому Українському фронті.

За мужність та героїзм під час форсування Дніпра коман­диру відділен­ня телефон­ного зв’язку 108-ї окремої роти зв’язку 213-ї дивізії старшині Тимощуку Д. І. Указом Прези­дії Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1943 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У 1946 році закінчив курси вдосконалення офіцерського складу. Після війни жив і працював у рідному селі. В 1999 році трагічно загинув ^{1, 2}.

1. [http://www.perspekt....>http://www.perspekt.org.ua/articles/318]

2. [http://www.oblrada.k...>http://www.oblrada.k...]

3. [http://www.poznan.po...=1&pos=12]

Валерій Швець

Коротка історія Плужного.

Вважається що Плужне засноване було – 1590 року.

Але в 1576 році Плужне згадується в зв’язку із спустошенням татарами сіл Острожчини:

«Найбільше постраждала від татар південна, малополіська, частина волості. Із згаданих на 1576р. спустошених татарами сіл Острожчини майже половина локалізується саме тут (Білотин, Борисів, Вілія, Карпилівка, М'якоти, Плужне, Радогоща, Добрин, Шекеринці, Загірці, Гнойниця, Більчин, обидві Боровиці, Сільце)» ^{1http://uk.wikipedia....>}

Одна із перших добре відомих письмових згадок про Плужне відноситься до 1614 року [Острозький літописець].

«1614. Буря була великая, йшла мимо Острог от Жаславля о полудні, яко ноч, в жнива: пущі кру­шила, сади ломила по селах - в Борисові, в Плужном і по іних селах. В тих краях, куда йшла буря тая, пашня в копах княжая кілька сот коп рознесло не знати где, так теже і людськая; навіть і людей, котрії в полю того часу робили, носило поверх дерева, ін­ших мертвих познаходили, а інії за дерево ухватившися, і держалися моцно і так живими позоставалися» ².

В XIX, на початку ХХ ст. північна частина території сучасної Хмельницької області входила до складу Волинської губернії [Населенные места Волынской губернии. – Житомир, 1911.].

Плужне було центром волості, Острозького повіту, Волинської губернії.

За постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 р. [Збірник узаконень УРСР. – 1923. – № 18-19. – С. 559, 561-562.] були скасовані повіти та волості й затверджений поділ республіки на округи та райони. Таким чином був утворений Плужненський, в склад якого увійшли Кунівська, Перерослівська і Плужненська волості.

У відповідності з постановою ВУЦВК від 3 лютого 1931 р. [Збірник узаконень УРСР. – 1931. – № 33. – С. 58 – 60.] проведено укрупнення районів. На території колишніх Кам’янецької, Проскурівської й Шепетівської округ було розформовано 13 районів із відповідними приєднаннями до інших районів. Ліквідований за цією постановою Плужненський район увійшов до складу Заславського.

Постановою ЦВК УРСР від 26 лютого 1935 р. [Державний архів Хмельницької области (далі ДАХО). – Ф. Р. – 335 – оп. 1, спр. 627 – арк. 26.] було створено Остропільський район і знову відновлені райони: Базалійський, Берездівський, Вовковинецький, Красилівський, Миньковецький, Плужненський, Старосинявський, Чорноострівський.

У відповідності з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 23 вересня 1959 р. [Радянське Поділля. – № 188 (8325) за 25 вересня 1959 р.] був ліквідований Плужненський район з віднесенням його території до Білогірського та Ізяславського районів ³.

1. [http://istvolyn.info...=com_content&task=view&id=256&Itemid=25]

2. [http://h.ua/story/16...>http://h.ua/story/164077/]

3. [http://www.myslenedr...>http://www.myslenedrevo.com.ua/studies/izjaslav/10jesjunin.html]

Валерій Швець

Перші історичні згадки про Плужне

1576 року Плужне згадується в зв’язку із спустошенням татарами сіл Острожчини:

Найбільше постраждала від татар південна, малополіська, частина волості. Із згаданих на 1576 рік спустошених татарами сіл Острожчини майже половина локалізується саме тут (Білотин, Борисів, Вілія, Карпилівка, М'якоти, Плужне, Радогоща, Добрин, Шекеринці, Загірці, Гнойниця, Більчин, обидві Боровиці, Сільце) ¹.

У північно-західній (майбутній Янушевій) частині волості втрати були не набагато меншими, але постраждали здебільшого не близькі до Острога села, а дещо віддалені (Дерманського монастиря та боярські). Таким чином, завдяки затримці татар на півдні вона й була більше спустошена, зате, очевидно, саме з цієї причини менше постраждала решта волості (в тому числі, мабуть, через повідомлення населення, де близькість до Острога і Межиріча була вирішальною). Згодом подібне завдання - прийняти перший удар, стримати нападників, вигравши час, повідомити всіх, кого можна, виконували збудовані В.-К. Острозьким міста і замки південної Волині (Кременеччини), південної Київщини і Брацлавщини та населення їх околиць, кількість якого зростала також значною мірою за участю князя. Так, найбільший татарський напад кінця XVI ст. (1593 р.) зачепив лише південноволинські маєтності Острозьких і до Острожчини не дійшов ².

За час життя старого князя у володіннях Острозьких на Волині суттєвих змін в організації господарства не відбувалось, що і зрозуміло в силу першочергової потреби відновити економічні можливісті маєтків, заново заселити спустошені села. З часом певна реорганізація починає проводитись і заключалася вона у створенні фільварків, яких на 1603 р. було шість у північно-західній (Янушевій) та два у північно-східній і південній (Олександрових) частинах Острозької волості. У останніх було по одному фільварку (Мощаниця і Плужне). Але вже через два десятиріччя до них додались на півдні (Мале Полісся) до Плужного – Долоче, Вілія, Гнойниця, Карпилівка, Калетинці, М'якоти, обидві Боровиці (Мала і Велика), Юшківці, Загірці, Шекеринці, Добрин, Новосілка, Ювківці, а за Горинню до Мощаниці - Колом'є, Бараннє, Глинники, Головлі, Хоняків, Скнит, Довжки, Лисиче, Клепачі, Котівка, Красносілка, Нараївка, Убільці, Шатерники та, якщо вона нами вірно локалізована, Дятилівка ³.

1614. Буря була великая, йшла мимо Острог от Жаславля* о полудні, яко ноч, в жнива: пущі крушила, сади ломила по селах — в Борисові, в Плужном і по іних селах. В тих краях, куда йшла буря тая, пашня в копах княжая кілька сот коп рознесло не знати где, так теже і людськая; навіть і людей, котрії в полю того часу робили, носило поверх дерева, інших /арк.129/ мертвих познаходили, а інії за дерево ухватившися, і держалися моцно і так живими позоставалися. А інії на полі за стернь моцно взявшися і держалися, єслі не пустили вітру под себе, а которії пустили вітр под себе, то не сдержався, понесло, не знати где. І церкви ломило. В селі Борисові церков була з трима верхи; знесло верхи всі, стелею займаючи зрубу і позаношовало не знати где; так теже і звони, аж не борзо   пастухи познаходили в полі розно звони; так теже і маковиці, котрії були обиті білим желізом, познаходили на чотири часті поколото; і іноє все покрушило ⁴.

Примітка.  * Правильно буде - «Заславля».

В «Историко-статистическое описание церквей и приходов Волинской епархии» зазначено, що: Плужне Острозької волості як власність князя Януша Острозького згадується в актах від 1619 року 22 травня про спустошення татарами маєтків князя в Острозькій та Берездівській волостях.

Від князів Острозьких Плужне перейшло у власність Конецьпольських, потім – Яблонських, а від них куплено графом Тишкевичем.

1703 року в Плужному була збудована дерев’яна церква ⁵.

У 1912 ріці  завершено будівництво Свято-Михайлівського  храму, але розписаний не був. Поряд знаходився старий Свято-Троїцький храм, який був у 1918 році розібраний комітетом сільської селянської бідноти.

У 1927 році по словах старожилів храм було закрито до 1941 року, а священників о. Євгенія  Жовтовського та о. Аверкія розстріляно. У 1941 році храм відновив свою діяльність із священиком Приходько. Храм був закритий і відданий  під склад у 1960 році. В нині діючому храмі знаходилась база Плужненського «сільпо». На короткий час  під церкву була віддана хата.

За клопотання прихожан Плужненської парафії   у 1991 році храм було відкрито, і розпочаті відновлювальні роботи. На даний час ведеться відбудова Свято-Михайлівського храму, і проводяться богослужіння. Настоятель храму протоієрей Леонід  Демчук ⁶.

Джерела:

1. ЦДІА України в м. Києві. - Ф.44. «Вінницький гродський суд.» - Оп.1. - Спр.1.-Арк.98-602

[http://istvolyn.info...=com_content&task=view&id=256&Itemid=25] (Атаманенко В. Острозька волость у кінці XVI – першій половині XVII ст.).

2. Kempa Т. Вказ. праця. - С. 196.

3. Львівська Наукова Бібліотека. - Відділ Рукописів. - Ф. Радзимінського. №181/VI.

4. «ЛЬВІВСЬКИЙ ЛІТОПИС І ОСТРОЗЬКИЙ ЛІТОПИСЕЦЬ» с.132

[http://izbornyk.org....>http://izbornyk.org....].

5. [http://pluzhne.narod...>http://pluzhne.narod...].

6. [http://www.shepetivk...=1&ss=2&q=2].

Валерій Швець

Атаманенко В. Острозька волость у кінці XVI – першій половині XVII ст.

Острозька волость була однією з найбільших серед волинських володінь князів Острозьких, а завдяки 'домоначальному граду', безперечно, головною перлиною їх величезних латифундій. Знаходження в Острозі головної резиденції глави роду вимагало особливої уваги не лише до міста, а й до волості в цілому. На неї, відтак, покладався цілий ряд завдань, до яких можна віднести першочерговість у забезпеченні Острога предметами першої необхідності, якомога повніше (наскільки вона могла забезпечити) утримання князівського двору, забезпечення можливостей оборони і комплектування надвірного війська. Повністю виконувати подібні завдання одна волость не могла, до їх розв'язання залучались прибутки та ресурси з усіх володінь Острозьких, але центральну роль із точки зору значення та географічного розташування відігравала саме Острожчина. Тому зрозумілішими видаються роль і значення Дерманського монастиря, що разом з виділеними йому селами знаходився на території волості (вони контролювались з Острога) та Суразької волості, яка безпосередньо межувала з Острожчиною. На її території знаходились населені пункти, надані монастирям та окремим духовним особам, відомим діяльністю у Острозькій Академії.

Острозька волость була розташована на кордонах Луцького і Кременецького повітів, які й були її південною межею, її центр знаходився при з'єднанні річок Горинь (тут повертає різко на північ), Вілії та Збитенки. Із цим 'географічним центром' співпадав і центр адміністративний - Остріг з його умовно кажучи 'пригородом' Межирічем, ключовими осередками оборони. Приблизно по середині волості (біля Острога) проходив кордон між лісостеповою і малополіською природними зонами. Наявність цих двох відмінних зон робить дослідження орієнтованим на вивченя специфіки організації господарства у залежності від особливостей природних, агрокліматичних умов тощо і розгляд заходів власників під цим кутом зору.

В останній чверті XVI ст. Острожчина, як і більшість центрально-волинських володінь Острозьких, дістала можливість стабільного, без зовнішніх втручань – жахливих татарських нападів 70-х років –розвитку (козацькі війни кінця XVI ст., або не дотяглись, або не заторкнули Острозької волості). Про значні спустошення 70-х років XVI ст. свідчить звільнення багатьох волинських шляхтичів від сплати податків зі своїх маєтків, а поборця Ф.Рудецький у реєстрі 1577 р. відзначив несплату всією шляхтою підгоринською, всією кременецькою та значною частиною луцької та володимирської¹. З точки зору врахування наслідків татарських вторгнень, одним із головних об'єктів яких була Острожчина (1578 р. татари стояли кошем під Острогом, якого 'добували і мало не здобули'²), саме вона дає можливість розглядати процес відбудови зруйнованого господарства та ряд історико-демографічних питань.

Зазначені особливості, зауважені питання можливо розглядати і враховувати лише за наявності репрезентативних джерел, а під кутом зору піднятої тут проблематики - саме джерел статистичного (облікового, точніше) характеру, не таких вже й поширених у XVI -XVII ст. Волинські маєтності Острозьких і тут знаходяться у дещо кращому становищі. Описи Острога і Острожчини складались із різних причин у 1542, 1603, 1621-1622, 1654, 1708, 1724 pp. і можуть бути доповнені даними ряду опублікованих податкових документів (1577, 1583, 1629 pp.), їх використання полегшується наявністю ґрунтовної джерелознавчої характеристики, представленої в різних працях М.П.Ковальського, та виділенням їх головних інформативних рис та особливостей³. Широкому залученню описів Острожчини заважає відсутність їх археографічного освоєння: опубліковані лише податкові документи 1570, 1577, 1583, 1629 pp. та інвентар 1708 р.⁴.

У сукупності вказані описово-облікові джерела містять свідчення з кількості населення, його складу (соціального, професійного), стану оборонних споруд, особливості оподаткування тощо. А завдяки наявності більш-менш регулярного створення таких документів можливий розгляд динаміки ряду соціально-економічних явищ і процесів. Варто додати, що саме з інвентарних описів Острога дослідники одержали ряд свідчень з історії освіти та книгодрукування.

За набором показників, які можуть бути використані для господарської характеристики Острога та Острожчини вони помітно відрізняються. Поборова документація фіксує дані про кількість населення, його соціальну структуру, податковий стан маєтків, а також динаміку цих явищ. З їх сукупності більшою повнотою та уніфікацією податкових одиниць відзначаються тарифи подимного, але вони не враховують соціального (а також господарського) статусу залежного населення і відтак особливостей організації панського господарства. До них в цьому відношенні близька група поборових реєстрів (з опублікованих -реєстр 1583 р., в основу якого також покладено 'подим'я'). Реєстр 1570 р. має сумарний характер (по Острожчині), не фіксує навіть приблизного складу на той час Острозької волості, реєстр 1577 р. зазначає категорії населення, але відзначається неповнотою через спустошеність Волині в результаті татарських набігів. Дільчі акти 1542, 1603, 1621-1622 pp. не ставили завданням облік населення і тому містять лише перелік населених пунктів та їх належність тій чи іншій особі роду Осторозьких; зазначається в них і господарський статус поселень-фільварок, село, нова осада, воля - але повнота таких свідчень підлягає сумніву. Таким чином, навіть у сукупності свідчення всіх цих унікальних за інформативністю та набором показників джерел не можуть задовольнити дослідників. Головним їх недоліком (у даному випадку) є відсутність даних про організацію селянських господарств, повинності різних категорій населення, структуру господарських комплексів фільваркового типу, які доволі інтенсивно формувались саме у досліджуваний час.

Певною мірою відсутність подібної інформації компенсує 'Ревізія замка і міста Острога та різних сіл, до нього належачих ...'; створено цей документ було 28 червня 1654 р.⁵. Присвячений він виключно описанню Острозької волості, але об'єктом дослідження став як джерело з історії Острога⁶. 'Ревізія' зафіксувала стан сіл Острозької волості, в якому вони перебували після майже щорічних військових дій, просувань військ, окремих загонів протягом Визвольної війни. Але більш важливим і цінним є те, що автори 'Ревізії' спирались на описи передвоєнні (а значить велась відповідна господарська документація), в силу чого вона містить характеристику стану сіл волості до козацької революції і набір таких показників, як розміри зібраних урожаїв по фільварках, загальні розміри земельних угідь, повинності селян, виділяє окремі господарські комплекси тощо. Очевидно, що інформація саме цього документу має слугувати основою при оцінці економічного потенціалу Острозької волості.

Острозька волость не була постійною за територіальним складом одиницею. Тут, безперечно, відіграло роль 'домоначальне' значення Острога, внаслідок чого він з околицями був поділений між нащадками старого князя у 1603 р. (решта володінь повністю переходили або до Януша, або до Олександра Острозьких). Таким чином, у 1603 р. волость було поділено на дві частини з межею по p.p. Вілія та Горинь. Відсутність поселень на її території між p.p. Вілія та Збитенка фактично суміщало межу на цьому відрізку з північним кордоном Малого Полісся. Таким чином, фактично Острожчину можна поділити на три частини: юридичне на Якушеву та Олександрову, а останню ще й за природними особливостями. В останньому випадку межею була р. Горинь, в межах Острозької волості більш залюднена на правому її березі, а на лівому (південному) з невеликою смугою незначної кількості поселень. Якийсь час, напевно, Острозька волость включала в себе частково чи навіть повністю невелику волость з центром у с.Вілія. З території Острожчини постійно виділялись духовні маєтки, контроль над якими все одно належав власникам Острога і тому остаточно зі складу волості вони не виходили (хіба крім Острозьких єзуїтів, оскільки надані їм села у 'Ревізії' не згадуються, а у тарифі 1629 р. виведені із загального переліку населених пунктів Острожчини). На 1603 р. до таких відносились володіння Дерманського монастиря, Луцько-Острозького єпископа, окремих духовних осіб, в т.ч. селом Лючин спільно володіли п'ятницький піп та католицький ксьондз⁷.

Частково вилученими з-під управління адміністрації волості були і села, передані служебникам-клієнтам князів Острозьких. На підставі наявних в нашому розпорядженні джерел, повністю вказати їх немає можливості, на 1542 р. відомі такі боярські села: Ульбарів, Цурків, Урвена, Хорів, Мощениця, Долоне, Волосковці, Конюхи, Лебеді, Грим'яче, Дерев'яне, Новосілка, Радогоща, Боровиця, Білашів, П'ятигорщина та ще шість, точно нами не прочитаних⁸. У меншому обсязі згадуються клієнти Острозьких та надані їм маєтки і в пізніших описах. Значна їх частина (близько половини, а то й більше) зосереджувалась у північно-західній ('Янушевій') частині волості.

Як уже зазначалось у 60-70 pp. ХVІ ст. господарський стан Острозької волості був невтішним. До 1573-1574 pp. його підривав непродуманою експлуатацією природних багатств О. Ласький, а з середини 70-х років почалася серія татарських нападів. Співпавши з утвердженням в Острозі В.-К. Острозького, цей час став початком відродження господарського потенціалу Острожчини. Як відзначає Т.Кемпа, старий князь проводив досить активну господарську діяльність, котра проявилась й у значній кількості маєткових судових процесів⁹. Найбільше постраждала від татар південна, малополіська, частина волості. Із згаданих на 1576р. спустошених татарами сіл Острожчини майже половина локалізується саме тут (Білотин, Борисів, Вілія, Карпилівка, М'якоти, Плужне, Радогоща, Добрин, Шекеринці, Загірці, Гнойниця, Більчин, обидві Боровиці, Сільце)¹⁰. У північно-західній (майбутній Янушевій) втрати були не набагато меншими, але постраждали здебільшого не близькі до Острога села, а дещо віддалені (Дерманського монастиря та боярські). Таким чином, завдяки затримці татар на півдні вона й була більше спустошена, зате, очевидно, саме з цієї причини менше постраждала решта волості (в тому числі, мабуть, через повідомлення населення, де близькість до Острога і Межиріча була вирішальною). Згодом подібне завдання - прийняти перший удар, стримати нападників, вигравши час, повідомити всіх, кого можна, виконували збудовані В.-К. Острозьким міста і замки південної Волині (Кременеччини), південної Київщини і Брацлавщини та населення їх околиць, кількість якого зростала також значною мірою за участю князя. Так, найбільший татарський напад кінця XVI ст. (1593 р.) зачепив лише південноволинські маєтності Острозьких і до Острожчини не дійшов¹¹.

За час життя старого князя у володіннях Острозьких на Волині суттєвих змін в організації господарства не відбувалось, що і зрозуміло в силу першочергової потреби відновити економічні можливісті маєтків, заново заселити спустошені села. З часом певна реорганізація починає проводитись і заключалася вона у створенні фільварків, яких на 1603 р. було шість у північно-західній (Янушевій) та два у північно-східній і південній (Олександрових) частинах Острозької волості. У останніх було по одному фільварку (Мощаниця і Плужне). Але вже через два десятиріччя до них додались на півдні (Мале Полісся) до Плужного – Долоче, Вілія, Гнойниця, Карпилівка, Калетинці, М'якоти, обидві Боровиці (Мала і Велика), Юшківці, Загірці, Шекеринці, Добрин, Новосілка, Ювківці, а за Горинню до Мощаниці - Колом'є, Бараннє, Глинники, Головлі, Хоняків, Скнит, Довжки, Лисиче, Клепачі, Котівка, Красносілка, Нараївка, Убільці, Шатерники та, якщо вона нами вірно локалізована, Дятилівка¹².

Паралельно відбувалось і збільшення кількості населених пунктів, згадуваних у описах (йдеться про Олександрову частину, котра перейшла до Анни-Алоїзи Ходкевич). Таким чином, на 20-ті роки XVII ст. зафіксована найбільша кількість фільварків, причому майже однакова для південної і північно-східної частин. В середньому один фільварок припадав на два села, але питома вага фільварків була більшою на Поліссі (15 на трохи більше як 20 сіл); на північному сході волості було 16 фільварків на більш як 30 населених пунктів. За цей час для Малого Полісся було інтенсивнішим створення (відбудова, відродження) нових сіл. Процес створення нових господарських осередків (фільварків) продовжувався і далі, про що свідчать вказівки 'Ревізії' 1654 р. на їх наявність там, де до цього (20-ті роки) не було.

Порівняння з іншими волостями за співвідношеннями фільварків до загальної кількості населених пунктів також свідчить про інтенсивність перебудови Острозької волості. Вищим цей показник був по Рівненській, Полонській, Берездівській волостях: південна частина Острожчини була другою серед волинських маєтків нащадків О.Острозького.

Про якісь демографічні зрушення для Острожчини можна говорити, починаючи з кінця 70-х pp. XVI ст. За час з 1577 до 1583 pp. кількість населення зменшилась (а, можливо, не потрапила у повному обсязі до поборових реєстрів чи через переселення у більш постраждалі пункти). Але вже за тарифом подимного 1629 р. ситуація значно покращилась. По населених пунктах, які співпадають на 1583 та 1629 pp. вона виглядає так: відносно найменше кількість населення зросла на півдні Острозької волості, ненабагато більше на її північному сході (і там, і там дещо перевищувала коефіцієнт 3); найвищим цей показник був для погоринських маєтків (Вельбівно, Нетішин, Кривин) і становив біля 4,5. Зростання населення відбувалось і в подальшому, але вже не так стрімко (термін 'стрімко' не зовсім відображає зміни протягом півстоліття, але з цього часу ми повинні вирахувати як мінімум десятиліття, потрібне для нормалізації ситуації у волості). У відносному виражені воно на сер. XVII ст. дорівнювало приблизно 1,5 і було вищим у північно-східній і найменшим у погоринській частині Острозької волості. Але у абсолютному виражені кількість населення була найбільшою на півдні Острожчини, де становила понад половину всього її населення (пор.кількість поселень у різних частинах волості).

Відповідно, маємо всі підстави відносні показники по поселеннях, котрі співпадають у тарифі та 'Ревізії', перенести і на села, які або в першому, або в другій відсутні, - на всі населені пункти волості. За другу чверть XVII ст. найбільший відносний показник належить Плужному (2,4), а перші позиції за ним посідають села з фільварками, що не вимагає додаткових коментарів.

Наведені вище цифри можуть тільки більш-менш точно відтворити реальний стан речей із залюдненням, але ніяк не характеризують організацію господарства в Острозькій волості (крім зростання числа фільварків та їхнього розподілу по території). Такий показник, як співвідношення категорій залежного населення і пов'язане з ним забезпечення селян землею у переважній більшості джерел відсутній; їх наявність у окремих поборових реєстрах (1577 р.) ніяк не вирішує справу через невідповідність зафіксованої в них екстремальної ситуації (татарські спустошення) дійсності. Тому реально на сьогодні охарактеризувати деталі господарського розвитку Острозької волості дає можливість лише 'Ревізія' 1654 р.

Осередками господарського життя (йдеться про панське господарство) були фільварки. Наведені вище співвідношення числа фільварків до кількості поселень свідчать про можливість зв'язку з окремим фільварком села, в якому він існував, та обслуговування окремого фільварку селянами кількох (не більше двох) поселень. Існувала також і можливість відсутності орієнтації окремих сіл на той чи інший фільварок (див. нижче). Виділення подібних (двох) типів зв'язків фільварків з поселеннями у Острозькій волості підтверджується наведенням у 'Ревізії' 1654 р. даних з урожаїв після опису і характеристики населених пунктів, де фільварки не фіксуються (тобто, виділяються господарські комплекси типу фільварок з селом плюс село) чи у селах з фільварками (фільварок і село, де він наявний). В ряді випадків фіксуються повинності селян щодо фільварків, розташованих у інших селах.

В подібних умовах (насиченість фільварками на сер. XVII ст., та й раніше) основою панського господарства була панщина. При цьому зберігалися окремі грошові чи натуральні платежі. За умови близкості до Острога останні не могли не відігравати значної ролі через потребу і навіть, очевидно, орієнтацію на забезпечення двору продуктами харчування. Найближчі села постачали в замок овес, курей, каплунів, гусей, яйця. Для одержання худоби (яловиці,свині, барани) замкова (панська) адміністрація об'єднувала кілька сіл.

Диференційований, в залежності від реальних умов, підхід відзначався і щодо бджільництва. Більша залісеність Малого Полісся мало наслідком виділення панських бортей, а на селян накладалась сплата медової десятини з їхніх пасік (Вельбівно, Нетішин, Плужне, Більчин, Калетинці, Загірці). Близькість до замку викликала і таку повиність, як наймання і сплата охорони замку (чи це пов'язане із зменшенням клієнтели вимагає спеціального дослідження) та охоронця коней.

Значні прибутки на Волині давали ставки та розташовані на них млини. На території Острозької волості за їх кількістю і питомою вагою (а також прибутковістю) першість належала південнії її частині. У ряді населених пунктів існувало по кілька ставків, найбільше їх було у Плужному (п'ять ставків і п'ять млинів) та Калетинцях (три ставки і три млини). Для порівняння додамо, що у північно-східній частині Острожчини на середину ХУП ст. згадано 10 ставків та 1 млин, а у південній 23 ставки та 20 млинів (не слід забувати, що частина сіл першої лежала біля Горині, а певною мірою заміняло ставкове рибальство). Значною мірою ставки були орієнтовані на забезпечення панського двору, в тому числі і через продаж риби, а окремі здавались а оренду, яка приносила, як правило, не дуже значні прибутки (100-400 злотих). Винятковою була прибутковість ставу у с.Вілія, розташованому, очевидно, на річці, спуст якого через чотири роки давав 14000 злотих, другого року - 8600 злотих, третього року 4000 злотих.

Здача сіл в оренду чи їх надання на сер. XVII ст. фіксуються також у 'Ревізії' тільки для південної частини волості. Села Борисів та Білотин були записані за 10000 злотих Межиріцькому францисканському монастирю; Загірці, Плоска, Карпилівка були здані в оренду за 1500 злотих; Поповське (Юшківці) тримав Луцький офіціал, по смерті якого воно повинно було повернутись замку.

На середину XVII ст. у більшості сіл волості і було проведено волочну поміру, але зберігалась і дворищна організація (Плоска, Юшківці, Карпилівка, Загірці, Вілія та,очевидно, Білотин). Саме більшість сіл з дворищною організацією не були приєднані до котрогось з фільварків і становили окремі господарські комплекси. На селянське господарство припадало в середньому біля третини волоки (у XVI cт. обгрунтованою нормою вважалась півволоки, але на сер. XVII cт. обезземелення селян зайшло далеко). З урахуванням певної кількості городників та підсусідків, частина господарств мала кращу забезпеченість землею. Але через досить низьку якість грунтів такої кількості землі було недостатньо для нормального функціонування селянського господарства. У північно-східній частині Острозької волості забезпечення землею було кращим у Головлях (0,7 волоки) та Глинниках (0,6 волоки), а у південній- у Великій Боровиці (біля 0,5 волоки); найнижчий показник стосується с. Калетинці і дорівнює 0,2 волоки. У селах, де не було проведено поміри становище було кращим: у Юшківцях – дворище на господарство, Плоскій - 0,95 дворища на господарство. Показники по Карпилівці, Загірцях, Вілії нижчі (біля 0,5), але треба враховувати той факт, що дворища були традиційно більшими за волоку.

Таким чином, починаючи з рубежа XVI - XVII ст. Острозька волость разом із втратою цілісності перетворюється на стабільний господарський організм, тісно пов'язаний зі своїм центром – містом і двором, її розвиток набуває рис диференціації, особливостей в організації господарства, а окремі частини набувають лише їм властивих рис. Ця стабільність була заснована (чи супроводжувалась) погіршенням становища селян, зростанням обезземелення і рівня експлуатації (поширення фільварків) і тому не могла бути тривалою. Так чи інакше, перервала її Визвольна війна, у якій активну участь взяли і селяни Острозької волості, чому підвердженням є її стан на 1654 р.

4. Zrod?a dziejowe.; Rocznik Wo?yriski.- Rowne,1938.-T. VII.- S.I81-226; Баранович O.I. Залюднення України перед Хмельниччиною.-К.,1930.

5. AGAD.- Zesp. Lubomirskch z Malej wsi.- № 495. (далі всі дані на цей документ даються без покликів).

6. Ковальський Н.П. Острожский инвентарь...;Його ж Документальні джерела...;

7. Львівська Наукова Бібліотека. - Відділ рукописів. - Ф. Радзимінського.-№181/VI,4.

8. Тамже.-№181/VІ.-Ч.У.-№24.

9. Kempa T. Konstanty Wasyl Ostrogski (ок. 1524/1525 -1608) wojewoda kijowski i marsza?ek ziemi Wo?ynskiej,- Torun, 1997.- S. 196.

10. ЦДІА України в м. Києві. - Ф.44. 'Вінницький гродський суд.' - Оп.1. - Спр.1.-Арк.98-602.

11. Kempa Т. Вказ. праця. - С. 196.

12. Львівська Наукова Бібліотека. - Відділ Рукописів. - Ф.Радзимінського.-№181/VI.

Плужне – сторінки історії.

Етимологія назви села пов’язана з переказами. Назвали поселення в честь коваля, який замість сох і рал виготовляв першим плуги. Жив він біля села Поліське (це село і тепер є в Ізяславському районі). Але коли страшна епідемія чуми чи холери викосила навколишні села, коваль-плугатар втік у густі ліси на північ. Так виникло поселення, назване в честь майстра Плужне. Існують ще й інші легенди про назву села. Одна з них стверджує, що колись давним-давно ходило по світі нашестя холери. В сусідніх селах було багато хворих, а до нас ця хвороба ще не пробралася. І тоді одна багата пані звеліла запрягти півня і оборати наше село три рази плугом, щоб його все лихе минало. Від тоді село й почали називати Плужне.

Інша легенда каже, що в нас жило багато ковалів, які кували плуги, тому село й назвали Плужне. Легенди знайшли своє відображення у творчості Зої Штогун-Дмитришиної у вірші “Згадка про Плужне”

Тоді повіла мені осінь єси

Прадавню легенду про панські часи,

Як пані маленький замовила плуг,

По півня малого послала всіх слуг

І ним оборала велике село.

А скільки народу на диво ішло!

Вона посвятила село те весною,

Щоб горе минало його стороною.

Про найдавніші часи історії Плужного говорити складно. Однак його розташування між старовинними містами Острогом та Ізяславом дає змогу пов’язати найдавнішу історію села з подіями, які відбувалися на цих землях близько тисячі років тому. Кам’яні знаряддя праці епохи бронзи виявлено на значній території сучасного Ізяславського району, зокрема, в Плужному.

Назви міст Остріг, Ізяслав, сіл Сошне, Мокрець, Борисів, Плужне, Гнойниця, Радогощ, Добрин, М’якоти та ін. говорять про те, що в давнину тут жили слов’янські племена.

Відомий дослідник Якубовський В. І. довгий час досліджував городища в Ізяславському і Шепетівському районах, в тому числі і у Плужному.
Плужненське городище збудоване над болотистою долиною і піднімається над нею на 25 м. Воно оточене округлим валом і ровом. З внутрішнього боку висота 1,4м., з східної – 0,8м., з зовнішнього боку висота 7 м., ширина-6-8 м., довжина валу-біля 300 м.

В ХІ-ХІІ дана місцевість входила до складу великого князівства Київського. Пізніше – до складу Галицько – Волинського князівства.
Перша літописна згадка про село відома під датою 1614. Пов’язана ця згадка з великою бурею, яка пронеслася над краєм і причинила значні матеріальні втрати і навіть жертви.

Іншу, дещо пізнішу дату про село Плужне знаходимо у книзі М. І. Теодоровича „Историко-статистическое описание церквей и приходов Волинской епархии”. Тут зазначено, що Плужне Острозької волості як власність князя Януша Острозького, згадується в актах від 1619 року 22 травня про спустошення татарами маєтків князя в Острозькій і Берездівських волостях.

Значні історичні події для села Плужне.

Плужне в кінці XVII – початку XX ст.

Як бачимо, перші згадки про село Плужне пов’язані з трагічними подіями. А скільки таких трагічних подій було за всю історію села Плужне, як і всієї землі української…

У роки визвольної війни українського народу (1648 – 1654) в районі села відбувалися запеклі бої військ Б. Хмельницького проти польсько-шляхетських військ. Тут діяли загони Небаби, Донця.

Значні селянські виступи відбувалися у с. Плужне в 1896 і 1905 роках. Згідно „Описания…” М.І. Теодоровича Плужне від князів Острозьких перейшло у власність Концепольських, потім Яблонських, а від них куплено графом Тишкевичем. На час видання „Описания…” (1889 р) село було власністю княгині Людгарди із Тишкевичів-Яблонських. Тут же сказано, що в 1703 році у Плужному була збудована церква. У 1869 р. церква була поставлена на кам’яний фундамент, покрита залізом і пофарбована.

У польських історичних документах знаходимо малюнки М. Орди, пов’язані з маєтністю колишніх господарів Плужного. Це вже пізніша історія села, яка залишила пам’ятні місця. У селі всі знають так званий Панський парк, урочище Замчисько. Старожили розповідають, що збереглися лише приміщення графської конюшні (тепер там розміщена ветеринарна дільниця) і будинок, де жила прислуга. … А ще день і ніч у будь-яку пору року шумлять-гомонять могутні липи, клени, ясени Панського парку… Про що шумлять? Про минущість усього земного, напевно?..

У ІІ-й половині 18 ст. володарем Острога та його околиць став князь Антоній Яблуновський. Рід Яблуновських володів нашим краєм до кінця 19 століття. У 1902 році, коли померла остання з роду Яблуновських - Людгарда, села Плужне, М’якоти, Борисів, Добрин та навколишні хутори перейшли у власність графа Едуарда Тишкевича. Він мав у своїх володіннях близько 12 тисяч десятин орної землі та лісових угідь. Лісові угіддя приносили дуже великі прибутки. А ще дешеві робочі руки: від зорі до зорі чоловіки працювали за 20 коп., а жінки - за 15 коп. У 1905 році жителі сіл Плужне і сусіднього Борисова організували похід до палацу з метою зустрітися з графом і домогтися, щоб той підвищив плату за роботу. Селяни не домоглися свого. Переказують, що були спроби підпалу господарських будівель. У 1918 році селяни розгромили палац графа. Безумовно, що знищення матеріальних цінностей сприймається на сьогодні як втрата. Адже у полум’ї пожежі згорів архів князів Яблуновських і Тишкевичів, картинна галарея і бібліотека.

Про це, мабуть, шумлять дерева Панського парку?! А Замчисько, висотою понад 20 метрів? Кажуть, що колись під землею були ходи, що з’єднували замок з Острогом…

ПЛУЖНЕ У 20-30-і роки ХХ століття

У вересні – жовтні 1918 року солдати гвардійського кавалерійського полку, розквартированого у селі, разом із селянами реквізували поміщицькі землі. Селян на виступ організували місцеві жителі Поліщук Дем’ян і Марчук Василь.

Питання відбудови зруйнованого господарства вирішувалося на з’їздах рад. Так, делегати з’їзду, який відбувся 27.02.1921 року, заявили, що вони зібралися для вирішення питань '… будівництва робітничо-селянської республіки'.

У 1923 році на базі Плужненської, Кунівської та Перерослівської волостей було створено район з центром у селі Плужне. Село Плужне було районним центром у 1923—1930, 1935—1959 роках.

У 1923 році у селі Плужне було організовано комсомольський осередок.
У 1929 році організовано сільськогосподарську артіль „ 1 Травня”. Вона об’єднувала 6 дворів (12 чоловік ). Очолював артіль Макарук Д.С.

У 1932 році у Плужному стала працювати МТС, яка спочатку мала 17 тракторів і 3 автомашини. В перші роки існування МТС надавала допомогу 59 колгоспам.

Міньков І. І. у нарисі „Ізяслав — місто старовинне” пише: 'Примусовому створенню колгоспів особливо великий опір чинили в сільській місцевості. Ось один із випадків такого опору селян, що вже вступили до колгоспів. 31 січня 1930 року бюро Шепетівського окружкому КП(б)У вирішили негайно вислати 300 куркульських родин. На допомогу органам влади були мобілізовані активісти і розкуркулення охопило всі села. Одночасно почали закривати в селах церкви. 13 лютого 1930 року була закрита церква у с. Плужне. 14 лютого під час ревізії церковного майна почали сходитися люди, переважно жінки. Між ними і комсомольцями виникла сварка і навіть дійшло до бійки. Плужненський священник Войко Оверко закликав виступити на захист церкви. 20 лютого після служіння селяни зібралися на майдані і зажадали повернути насіння, інвентар, худобу і припинити колективізацію. Лише застосування збройних сил зупинило виступ. 23 лютого подібне пройшло у с. М’якоти, Хотень, Шекеринці.

…4 березня 1930 року заарештовано зачинщиків і осіб 'контреволюційного елементу', з них у Плужненському районі -149.

Страшна трагедія українського народу Голодомор 1932-1933 рр. не обминув і нашого села. На території Плужного він не був у таких масштабах, як в центральній та східній Україні. Це було пов’язано з тим, що недалеко проходив кордон з Польщею. Люди таємно переходили кордон, щоб купити або обміняти продукти харчування.

Учні Плужненської школи-гімназії зібрали свідчення односельчан про голод у селі 1933-34рр. Голод забрав багато життів плужненців.

“Родина Касянчуків складалась із п’яти братів. В них у хаті не було що їсти, і тому вони були приречені на смерть. Згодом з голоду померли два брата, а три інших вже опухли, лежали на підлозі і не могли поворухнутись.

Деякі плужненці ще могли ходити. Тому вони брали відра з якоюсь отрутою і ходили по селі, мазали нею людей, які не ворушились, під носом, і людина без мук, зразу ж вмирала.

Коли ці селяни зайшли в хату Касянчуків, то один із братів Степан заліз під лаву і прикинувся мертвим. Двоє інших братів померли від отрути. Після того як селяни з отрутою пішли, Степан крізь сили виліз надвір. Щоб вижити, він їв коріння дерев, листя і все, що попало під руку. [Розповідь Касянчук Марії Степанівни 1934 р.н.записав Дердюк Володимир учень 11 класу 26.01.07р.]  &&&

“Увечері до нас постукала з сусіднього села жінка, впала на коліна і просила у мами сирої картоплі. Мама, звичайно, дала і думала, що вона занесе додому до дітей і зварить їм, а вона вийшла на дорогу сіла під пліт і почала жадібно їсти. А на другий день її знайшли в полі мертвою.

Одного дня мама дала для мене молоко, щоб я поставила у погріб. Коли я поставила, то почула, що там хтось дихає. Мама подумала, що мені здалося. Рано з погреба виліз хлопчик років восьми, він почав плакати і качатись по землі. Батько спитав у хлопчика, що трапилось, він вибачився і сказав, що випив наше молоко і поповз десь на поле.

Біля мене по сусідству жила багатодітна сім’я. Коли мати народила хвору дитину і та дитина померла, то решта дітей зварили та з’їли її тому, що ніде не було уже ні собаки, ні кішки.” Розповідь Житняківської Віри Данилівни 1935 р.н. записала Калаус Альона учениця 11 класу 20.01.07р.

У 1924 році у Плужному було відкрито семирічну трудову політехнічну школу ( а вперше трьохрічна церковно-приходська школа у Плужному була організована у 1864 році ). Семирічна школа розташовувалась у приміщенні колишнього панського маєтку. А в центрі села було відкрито початкову школу на 100 чоловік. У 1928 році у парку збудовано приміщення для початкових класів, а в центрі села була відкрита семирічна школа.

1 вересня 1938 року у новозбудовані приміщення за парти сіло 460 учнів, яких навчало 18 учителів.

У 20-і роки у с. Хотень-І, що входить до сільської ради с. Плужне, у приміщенні військової застави була відкрита лікарня. А пізніше у центрі села Плужне побудоване приміщення лікарні, в якій було хірургічне, терапевтичне, дитяче, пологове та епідеміологічне відділення. Працювали фіз- і рентген-кабінети, лабораторія, поліклініка, стоматкабінет.

На початку 20 століття у Плужному було збудовано спиртовий завод, який виробляв продукцію у 20-30 роках .

Працював маслозавод.

Село було районним центром з відповідними державними установами. Життя вирувало, життя змінювало сільські краєвиди. Виростали нові будівлі для державних організацій, будувалося житло.

І ніхто не хотів вірити, що наступають трагічні зміни.

Місяці боротьби з німецько-фашистськими загарбниками 5 липня 1941 року територія Плужненського та Ізяславського районів була окупована фашистами. Припинилося навчання в Плужненській школі. Школа стала складом для зерна.

Вважаючи себе „ вищою расою”, гітлерівці були впевнені, що всі інші народи, особливо слов’янські, повинні слухати їх. „Вбивайте кожного, хто проти нас, убивайте, убивайте. Не ви несете відповідальність за це, а я , тому убивайте”, - з такими настановами виступав перед солдатами фашистський людожер Геринг. І вони, солдати, слідували цим настановам. У своїй ставці на репресіі і жорстокість німці прорахувалися. Жителі не скорилися. Їх мужність і віра у перемогу над ворогом не похитнулася. Вони стали на захист рідної землі, своїх родин.

'Настав час, - говорилося у зверненні Президії Верховної Ради УРСР, Ради комісарів та ЦК КП (б) У від 6 жовтня 1941 року до українського народу, - коли кожний, не шкодуючи життя, повинен до кінця виконати священний обов’язок, перед Батьківщиною, перед своїм перед своїм народом. Де б не з’явився ворог, він повинен знайти собі могилу! Хай кожна хата і будинок, хай кожне місто і село несуть смерть гітлерівським зграям!'

З перших днів окупації в Плужненському районі створюється підпільна група на спиртовому заводі. Організатором її був Степан Осипов дод фото , який працював тут касиром. Поступово група зростала за рахунок патріотів, які працювали в різних організаціях райцентру. Першими приєдналися до Осипова Зіновій Тюрменко, Іван Степанюк, Семен Водний, Тимофій Юрчук, Степан Павлюк, брати Василь і Віктор Хмуровські, Яків Балабей.

  Підпільники свої дії почали з диверсій. На спиртовому заводі псували обладнання, сировину, з якої виробляли спирт ( картоплю, зерно). Яків Балабей подібне робив на маслозаводі, а Будаковський, Судак та Гарбаренко в МТС. Члени підпілля перешкоджали вивезенню до Німеччини худоби, хліба, саботували відправку молоді на каторжні роботи. Тюрменко, Федорчук, Ткачук слухали зведення радінформбюро і перетворювали їх в листівки. Не маючи техніки для друкування, листівки писали на окремих аркушах паперу і розповсюджували серед жителів.

У травні 1943 року було створено підпільний райком КП(б)У, який очолив Осипов С.К., і підпільний райком комсомолу, яким керував Рева П.І. Підпільники району створюють осередки підпілля в навколишніх селах. Влітку 1943 року Плужненський підпільний райком створює в Ізяславі при газеті „Заславський вісник” підпільну групу з 9-и чоловік. оправи, Члени підпільної групи друкували і розповсюджували серед населення зведення про військові дії, друкували фальшиві бланки, перепустки, хлібні картки. Збирали і передавали в партизанські загони зброю, продукти харчування, теплий одяг. Саботували роботу підприємств, організацій, особливо залізничної станції, збирали зведення про рух військових ешелонів і гальмували їх просування.

Плужненські підпільники за роки окупації направили в партизанські загони понад 490 чоловік, передали 94 гвинтівки, 5 000 набоїв, 12 пістолетів, 22 гранати, значну кількість продуктів харчування, теплий одяг, медикаменти.

[http://pluzhne.narod.ru/histori.html]